Я завжди любив наукову фантастику, особливо якщо вона заглиблюється в складні питання про взаємодію людей і технологій. Коли я почув, що «Електричний штат» — це новий мегапроєкт Netflix за графічним романом Саймона Столенхага, та ще й від братів Руссо, у мене загорілися очі. Але після перегляду я зрозумів, що це один із тих фільмів, які залишають після себе лише одне питання: «Навіщо я витратив на це час?»
Крута ідея, але… де зміст?
Фільм будується навколо постапокаліптичного світу, де люди живуть серед залишків війни з машинами. Уже це звучить як класна платформа для роздумів про майбутнє ШІ та його вплив на суспільство. Але що ми отримуємо натомість? Дитячу історію про дівчинку, яка довіряє першому-ліпшому роботу і вирушає з ним у подорож без особливого пояснення мотивації.
Замість глибокого аналізу конфлікту між людьми та машинами, нам подають черговий набір «картинок», які ніби натякають на щось серйозне, але не розкривають нічого нового. У 2025 році, коли людство вже серйозно дискутує про можливість повстання ШІ, такий поверхневий підхід до теми виглядає як мінімум недбало.
Абсурдність сюжету на максимумі
Давайте я коротко поясню, чому цей фільм настільки нелогічний, що іноді здавалося, ніби я дивлюся мультфільм для дітей.
1. Знайомство з роботом Космо
Мішель, головна героїня, просто приймає факт того, що величезний робот, якого вона ніколи раніше не бачила, з’явився у неї вдома. Ніяких сумнівів, ніякого страху — просто «О, круто, ти будеш моїм другом!» В умовах світу, де роботи вбивали людей, це виглядає як мінімум дивно.
2. Подорож через зону відчуження
Герої легко пересуваються по руїнах цивілізації, немов це прогулянка в парку. Їх ніхто не зупиняє, не переслідує, а будь-які труднощі вирішуються магічним чином. Це вбиває весь потенціал напруги, який міг би зробити фільм справді захоплюючим.
3. Фінальна битва, яка не викликає жодних емоцій
Кульмінація — це окрема історія. Усе будується на штампах: велика сутичка, передбачувані жертви, надихаючі промови. Але проблема в тому, що ти не відчуваєш зв’язку з персонажами. Вони не переживають справжнього розвитку, не змінюються, і тому все виглядає як черговий клішований блокбастер, де глядач знає наперед, хто виживе.
Netflix, де моя наука у «науковій фантастиці»?
Фільм намагався зачепити важливі теми:
✔ Чи можуть люди співіснувати з машинами?
✔ Як технології впливають на людську природу?
✔ Чи може ІІ навчитися співчуття?
Але це все залишилося лише на рівні антуражу. Ніякого аналізу, ніяких нових ідей — просто декорації для пригодницької історії, яка нічого не дає глядачеві, окрім красивої картинки.
Чи варто дивитися?
Якщо ви любите гарні візуальні ефекти та не маєте високих вимог до сюжету — можете глянути, але не чекайте глибини. Якщо ж вам хочеться розумної фантастики, яка справді досліджує тему майбутнього штучного інтелекту, раджу переглянути «Ex Machina» або «Blade Runner 2049» — ці фільми хочуть щось сказати, а не просто «виглядати дорого».
Моя оцінка: 4/10.
Дві зірки за візуальну складову, одна за потенціал і ще одна за Крісса Пратта. Усе інше — черговий приклад того, як великі бюджети не означають якісне кіно.
А ви вже дивилися «Електричний штат»? Що думаєте? Діліться в коментарях! 👇
